З 25 по 31 травня в Україні проходить Тиждень безбар’єрності!

Це не просто календарна подія, а важливий нагадувач для кожного з нас про те, що суспільство має бути зручним, відкритим та безпечним для всіх без винятку.

​Сьогодні, в часи величезних викликів, питання безбар’єрності для України стало критично пріоритетним. Тисячі людей щодня стикаються з новими перешкодами: наші поранені захисники та захисниці, люди, які постраждали від війни, батьки з візочками, літні люди та діти.

​Безбар’єрність — це не про чиюсь «особливість». Це про нашу спільну готовність поважати гідність кожного.

​ Безбар’єрність — це набагато більше, ніж просто пандуси:

​*фізична - коли ветеран на протезі чи мама з візочком можуть безперешкодно потрапити до будь-якої аптеки, кав'ярні чи держстанови;

​*інформаційна та цифрова - коли важливі новини мають сурдопереклад, сайти адаптовані для людей із порушеннями зору, а онлайн-послуги зрозумілі для літніх людей;

​*суспільна та ментальна - коли роботодавці оцінюють професіоналізм, а не вік чи інвалідність, а суспільство позбувається стереотипів і мови ворожнечі.

Пам’ятаймо: кожен із нас у певний момент життя може потребувати безбар’єрного простору — коли ми травмовані, коли йдемо з важкими валізами, веземо дитячий візочок або просто старіємо. Бар’єри в місті чи в головах обмежують не когось конкретного, вони обмежують нас усіх.

Як кожен може долучитися вже сьогодні?

​Стежте за мовою: використовуйте коректну термінологію (людина з інвалідністю, а не «інвалід»; людина на кріслі колісному, а не «прикута до візка»). Мова формує наше ставлення.

​Будьте уважними: не займайте місця для паркування людей з інвалідністю та не перекривайте з’їзди на тротуарах своїм авто.

​Поширюйте знання: розповідайте колегам та друзям про те, чому доступність — це важливо.

​Будуймо простір, де немає «ми» і «вони». Є просто ми — різні, але рівні.